18°C
Ранок 13°C
День 20°C
Вечір 17°C
Ніч 10°C
26.7527.2
29.9530.6
Push-повідомлення
Отримувати повідомлення з:
Пуш повідомлення заблоковоні, включіть їх і перезавантажте сторінку.
18°C
Ранок 13°C
День 20°C
Вечір 17°C
Ніч 10°C
26.7527.2
29.9530.6
Push-повідомлення
Отримувати повідомлення з:
Пуш повідомлення заблоковані, включіть їх і перезавантажте сторінку.

Львівська Франкіана: сторінки з ювілейних урочистостей.

Львівська Франкіана: сторінки ювілейних урочистостей.

Ювілей Франка це свято загальнодержавного значення, яке передбачає майже піврічний календар різноманітних заходів в різних куточках Львова, і не тільки. Тому пропонуємо читачам “Львівських оголошень” коротенький дайджест подій, як тих що вже відбулися, так і майбутніх заходів присвячених святкуванню ювілею Івана Франка. Відтак, це дозволить зрозуміти масштаб проведення урочистостей, основні інституції, що належать до складу оргкомітету та контекст проведення святкування загалом.

Постать Івана Франка є ключовою для Львова. А як відомо 2016р. – рік вшанування Івана Франка з нагоди його ювілею (160-річчя з дня народження і 90-річчя з дня смерті). Відзначення цих ювілейних дат складається із цілої низки заходів різного характеру, які розкривають різні грані Франкового таланту. «Людина, що була генієм, геній, що став людиною» - під таким гаслом проходить відзначення цього ювілею.

До оргкомітету відзначення Франкового ювілею входили Меморіальний музей Івана Франка у Львові, Інститут Івана Франка Національної академії наук України та Львівський національний університет імені Івана Франка. Так, традиційно, в травні була проведена святкова академія, спеціальні літературні читання творів Івана Франка на площі перед оперним театром і т.д. Однак, пошанування пам’яті цієї величної постаті на цьому не завершилося. А влітку при Львівському національному університеті імені Івана Франка була організована літня школа, де було відведене вагоме місце для ознайомлення іноземців із спадщиною Івана Франка.

Варто зауважити, що, крім Львова, впродовж травня-вересня урочисті заходи проводились у музеях, бібліотеках, університетах, школах у Нагуєвичах, Криворівні, Коломиї, Дрогобичі, Чернівцях, Києві – тобто тих географічних топосах, які пов’язані з іменем Івана Франка в тому чи іншому контексті. Окрім того, як підсумок Франкового ювілею, на базі Львівського національного університету імені Івана Франка 22-24 вересня буде проведений Міжнародний конгрес франкознавства “Я есть пролог...”, який буде включати в себе різні секції (від економічної до мистецької). Бо ж Іван Франко для нас тим і визначальний, що це не тільки письменник та громадський діяч, а справді універсальна модерна постать культури, яка зуміла якісно реалізувати себе в багатьох сферах людського життя. Як підсумок франкознавчого конгресу буде виданий збірник праць, де можна буде ознайомитися із найновішими працями присвячених Іванові Франкові у різних аспектах .

Адже, не зважаючи на 50-ти томне видання творів, доробок Івана Франка, його внесок у розбудову Української держави і досі є предметом вивчення вчених багатьох галузей. Так, цьогоріч, на Міжнародному Форумі видавців у Львові, однією із кращих книг було визнано книжку Наталі та Богдана Тихолозів: «Франко від А до Я». Таким чином, зайвий раз переконуємося, що книжки Франка і про Франка є актуальні, і досі користуються популярністю і попитом серед читачів.

Окрім того, у Меморіальному музеї Івана Франка у Львові щороку видається спеціальне науково-популярне видання «Записки Меморіального Музею Івана Франка», що виходить за редакцією Р. Горака. На сторінках цього видання можемо знайти найрізноманітнішу інформацію про життєпис Івана Франка, його родину, друзів, колег, середовище в якому жив і творив. Зрештою, сам керманич музею Івана Франка, п. Роман Горак є автором біографічного роману про Івана Франка «Тричі мені являлася любов». А нещодавно цей же автор презентував свій новий твір – п’єсу «БожеВільна», автобіографічний твір, про дружину Івана Франка Ольгу Хорунжинську, яка була поставлена 2009р. на камерній сцені театру імені Марії Заньковецької, режисер-постановник Алла Бабенко.

На загал, варто зазначити, що франківці та заньківчани створили ряд вистав та теле-постановок за творами Івана Франка, а заньківчани ще й мали у своєму доробку автобіографічний твір про Франка «Мужицький посол» Л. Смілянського із В. Яременком у головній ролі. Окрему сторінку у сучасній франкіані займає творчість Богдана Ступки. Адже він двічі втілював на сцені та екрані роль Миколи Задорожного: у Львові та Києві. Зрештою, єдина теоретична праця Богдана Ступки, дипломна робота на театральному факультеті Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого присвячена саме Франкові, і має назву «Мій Микола Задорожний». Взаємодоповнюючим матеріалом по цій темі, але вже у рецепції українських артистів старшого покоління, справжньою знахідкою став віднайдений спогад Бориса Романицького, учня Марії Заньковецької в родинному архіві франкознавця Богдана Завадки. Цей невеличний за обсягом, але насичений за змістом, спогад вперше презентуємо увазі читачів. Сподіваємося, що цей матеріал також буде корисний поціновувачам творчості Івана Франка, і водночас свідчення того, що осмислення Франкової спадщини до кінця не осягнуте. А кожна нова доба підходить до цієї постаті з новими питаннями, на які, треба, а головне, варто шукати відповіді.

Франківська естафета заньківчан

П’єса «Украдене щастя» завжди на диво вдавалася заньківчанам. Від першої постановки здійсненої ще у далекому 1920 році – до постановки Сергія Данченка поставленої в 1976 році. Одна із найулюбленіших п’єс режисера Романицького – а в ній – одна із найдосконаліше зіграних п’єс Романицького-актора.

…Борис Васильович усміхається своєю ясною, делікатною усмішкою і з доброю іронією каже: – Отже, молодий Микола Задорожний – ніяка не новація. Просто він старів разом зі мною ( як старів разом із Бучмою). А грав я її останній раз вже у Львові. І було це на початку п’ятдесятих років. От і виходило, що Микола стрий, а за Франком він не набагато старший за Гурмана. Тричі заньківчани зверталися до «Украденого щастя»: 1920-й, 1940-й, 1949-й…

…Борис Васильович згадує перших виконавців «Украденого щастя»: Івана Мар’яненка та Олександра Корольчука, Варвару Любарт. – Мар’яненко був актором дуже сильним… Він грав людину могутньої волі, якоїсь незборимої внутрішньої сили… Якби такий Михайло і не був жандармом, його міцний характер, жорстока воля все одно тримали б людей у покорі…

Зовсім інший був Корольчук… Цьому акторові, щоб він не грав, притаманна велика душевна м’якість, світлі барви. І коли ці якості накладались на ситуацію, на характер Гурмана, утворювався дуже цікавий сплав.

Я більше не бачив такого Михайла… В чомусь своєю трактовкою цієї ролі нагадує мені його Федір Стригун…

Варвара Антонівна Любарт була зовсім юною актрисою, дуже правдивою у цій ролі. І вона була щира у повені свого почуття до Михайла, не бачила вороття назад до свого чоловіка… Була в неї якась неухильність. Вона беззавітно служила своєму коханню.

Про себе Борис Васильович майже не розказує. Тільки зазначає: починав виставу із передчуттям трагедії. Микола безмежно любив Анну, але в глибині душі відучував, боячись признатися самому собі, що є в її вчинкові якась вища справедливість, якийсь не усвідомлюваний смисл.

На питання в якому ж із варіантів вистави гралося Борисові Васильовичу найкраще відповідає:

Мабуть, у виставі, поставленій у Запоріжжі. Театр наш тоді був на великому піднесенні. Ми, заньківчани «першого призову», ще молоді, все ж мали неабиякий сценічний досвід.

Там, у Запоріжжі, в ролі Анни та Михайла виступили представники нашого другого покоління : Надія Доценко та Володимир Данченко – щасливі сценічні партнери на довгі роки. Анна Надії Петрівни була безпосередня і чиста у своєму почутті. Для неї – кохання єдиний смисл життя.

Володя не любив ролі жандарма і щиро вважав, що грає її погано. А грав добре. Дуже добре. Теж цікаве поєднання доброти і агресивності. А його неповторний голос…

Щодо мене, то почував себе напрочуд, легко, спокійно, хоч роль – важка.

Вистава Сергія Данченка досконала – по лінії виконавців основних ролей. У вистави легке природне дихання, особлива чистота тону, що йде від вірності першоджерелу, від глибокого осмислення проблем Франкового твору на сучасному рівні.

Борис Васиьович любить виставу Сергія Данченка, любить акторів, які в ній грають. Вони для нього діти, хоча й з почесними званнями, й добре знані в республіці. Любимі діти.

Михайло Гурман – Федір Стригун. Він розумний, ясно бачить ситуацію, яка складається. І розуміє, що виходу з неї нема. Тільки смерть. І мусить загинути саме він.

Анна – Таїсія Литвиненко. Тривожні барви, нестримні спалахи кохання – з дна понівеченої душі.

Микола Задорожний – Богдан Ступка. Він має великий і цілком заслужений успіх у глядачів.

Цікава робота і у Богдана Козака, хоча, по-моєму, є в його великому репертуарі і кращі ролі.

Я щасливий, що Іван Франко має постійну «прописку» на сцені театру імені М. Заньковецької. Адже, крім «Украденого щастя», на заньківчанському кону йшли інсценізація роману «Борислав сміється» та повісті «Для домашнього огнища», драма «Сон князя Святослава», яку наш театр вперше показав глядачеві. Буду з нетерпінням чекати наступних прем’єр нашого театру. Сценічна франкіана заньківчан продовжується.

спогад Бориса Романицького


Оцінки:

0

Коментарі:

user
Loading...