19°C
Ранок 20°C
День 26°C
Вечір 21°C
Ніч 17°C
27.427.8
32.0532.7
Push-повідомлення
Отримувати повідомлення з:
Пуш повідомлення заблоковоні, включіть їх і перезавантажте сторінку.
19°C
Ранок 20°C
День 26°C
Вечір 21°C
Ніч 17°C
27.427.8
32.0532.7
Push-повідомлення
Отримувати повідомлення з:
Пуш повідомлення заблоковані, включіть їх і перезавантажте сторінку.

Найкращий друг і оборонець

Цьогоріч відзначаємо ювілей ще однієї непересічної особистості: драматурга, режисера, педагога, культурного діяча - Івана Івановича Чабаненка. Відтак пропонуємо для читачів спомин відомого львівського актора Бориса Міруса про Івана Чабаненка. Адже саме Іван Чабаненко свого часу сприяв розвитку мистецького Львова як перший міністр культури тогочасної УРСР. Крім того, І. Чабаненко сприяв залученню вистави “Мужицький посол” Л. Смілянського в активний репертуар театру імені Марії Заньковецької. А це дозволило розширити дискурс сприйняття постатті Івана Франка, не як камяного памятника, навпроти скверу його ж імені, а представити живу людину із своїм характером, звичками, стосунками з родиною, друзями, колегами. Варто зазначити, що 2016р., - це рік Івана Франка, тому, на наш погляд, доцільно ознайомити широкі кола читачів із спогадом Б. Міруса про І. Чабаненка, як в контексті опанування творчої біографії Івана Франка, так і українського мистецтва загалом.

Image

Степовий чигиринський красень.

Так назвав Івана Івановича хтось із заньківчан. Дуже влучні слова. Пригадую своє перше враження після того, як побачив Івана Івановича у театрі імені Марії Заньковецької у 1945р. У червні того ж таки 1945р., наш колектив працював над постановкою його п’єси «На Вкраїні милій». Я, студієць першого курсу акторської студії при театрі, з цікавістю заглядаю у темну залу. Поруч із режисером, Семеном Ткаченком, бачу незнайомця. Він сидить і його білосніжна сорочка, краватка, окуляри в золотій оправі різко виділяють його серед інших знайомих облич. Час від часу встає і робить зауваження оксамитовим, ледь хриплим голосом. Його інтелігентні, спокійні інтонації різко контрастували із гарячкуватими емоційними вигуками режисера-постановника. Вже згодом я довідався, що це – автор п’єси – Іван Іванович Чабаненко. Дуже часто приїздив Іван Іванович до Львова, і обов’язково – на кожну заньківчанську прем’єру. Його дуже любили в театрі, кожен його приїзд був святом за кулісами. Нам, студійцям, було дуже дивно, що людина, посідаючи такий великий пост, так просто, невимушено і щиро поводить себе. Між собою, ми називали його «великий пан» – особливо під враженням від його розкішного костюму кавово-коричневого кольору, до якого надзвичайно пасували окуляри. На це керівник курсу, Віктор Івченко, зауважив якось, сміючись: «Іван Іванович ніякий не пан, а сільський хлопець, із сім’ї, де десять душ дітей. І тільки у 26 років вступив до театрального інституту». Після цих слів я відчув до Івана Івановича ще більшу симпатію, бо теж був хлопцем із тернопільського села.

Зрештою, варто зауважити, що Іван Іванович Чабаненко навчаючись Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого, отримував стипендію імені Олександра Корольчука, яку встановили заньківчани для кращого студента режисерського відділення цього театрального вишу.

Відкриваючи тогочасні газети і журнали: «Мистецтво», «Література і мистецтво», «Вітчизна», «Радянська культура», ми часто зустрічали статті Івана Івановича Чабаненка. Для нас, особливу цінність складали публікації з проблем акторської майстерності, бо в них ми знаходили теоретичні викладки, що підтверджували наші практичні знання, набуті у студії, наш перший професійний досвід на сцені.

В одному із журналів я знайшов скорочений варіант п’єси «На Вкраїні милій» , під зміненою назвою «На краю села», спеціально адаптований автором для народних театрів. Він дбав не лише про репертуар професійних театрів, а й про розвиток самодіяльних колективів. І це зрозуміло, бо й сам Іван Іванович багато років віддав сільській аматорській сцені.

Ще один яскравий спогад залишився в моїй пам’яті. Театр імені Марії Заньковецької у 1946р., після шестимісячної напруженої праці показує художній раді та громадськості міста виставу «Мужицький посол» Л. Смілянського, у постановці Василя Харченка. Як учаснику вистави, мені поталанило потрапите на закрите обговорення спектаклю, яке відбувалося у Будинку вчених. Колектив передчував серйозні баталії довкола постановки, адже її центральною постаттю був Іван Франко як дійова особа. А серед учасників обговорення від громадськості міста були зокрема видатні літературознавці, письменники Михайло Рудницький, Денис Лукіянович, Михайло Возняк, тобто ті, хто був особисто знайомий з Франком, бачив його за життя, спілкувався з ним. На обговоренні деякі промовці тримались думки, що хоч основна ідея автора і режисера смілива та доведена успішно, однак є разюча відмінність між історичною достовірністю і тим, що змальовано у виставі. Наприклад, М. Рудницький твердив, що постать Івана Франка взагалі малопридатна для драматургії, бо, мовляв, він все життя те й робив, що творив у кабінеті. І тут у розпалі цієї дискусії слово взяв голова засідання – Іван Іванович Чабаненко. Він врівноважив конфлікт спокійними, врівноваженими словами. Зокрема Іван Іванович доказово говорив про національну цінність вистави «Мужицький посол», про жанрові особливості п’єси і вистави, про прекрасну акторську роботу Василя Яременка у ролі Івана Франка. Він погодився з багатьма зауваженнями і просив театр врахувати їх. А роблячи власні перестороги щодо окремих місць у постановці, все ж Іван Іванович виступав як оборонець обговорюваної вистави, акторів, театру. Дивовижно, але його слухали якось зачаровано, він мав особливий вплив на зал… Виставу прийняли. І хоч актори, зайняті у виставі мало почули слів на адресу свого виконання, всі розійшлись задоволені і вдячні Івану Івановичу Чабаненку за перемогу.

Оцінки:

0

Коментарі:

user
Loading...