7°C
Ранок 6°C
День 6°C
Вечір 4°C
Ніч 6°C
27.8528.1
31.331.85
Push-повідомлення
Отримувати повідомлення з:
Пуш повідомлення заблоковоні, включіть їх і перезавантажте сторінку.
7°C
Ранок 6°C
День 6°C
Вечір 4°C
Ніч 6°C
27.8528.1
31.331.85
Безкоштовно в газету "ЛО"! Подати оголошення Безкоштовно
Став свідком? Розкажи іншим! Подати Матеріал
Push-повідомлення
Отримувати повідомлення з:
Пуш повідомлення заблоковані, включіть їх і перезавантажте сторінку.

Бідні ми бідні. Чому Україна ніяк не позбудеться своїх «злиднів»?

Український народ віками боровся за свою незалежність та мріяв жити в вільній багатій країні.Заради цієї мрії пролилися ріки крові. Режими мінялися - українці боролися. І от вже чверть століття минуло з дня проголошення Незалежності України. Кров українських патріотів продовжує литися, а мрія про життя в достатку для більшості населення досі залишається мрією.

«Багаті земні надра, плодючі чорноземи, працьовиті люди, талановиті діти, чому ж така бідність»– здивовано розводить руками іноземний турист. «Злидні обсіли», - з гіркою іронією відповідає українець і покірно продовжує тягнути лямку візка, на якому сидять його персональні «друзі».

То в чому ж причина стабільної бідності пересічного українського громадянина? Спробуємо з’ясувати.


Насамперед введемо нового персонажа, щоб не виглядало, як "самокопирсання".

Інститут Держави, як форма організації людського суспільства, мала б існувати на основі чітко визначених:

- ідеологічної платформи;

- стратегії і тактики побудови і розвитку певної економічної моделі;

-законодавчої бази;

зовнішніх функцій;

-методів ефективного контролю за виконанням та дотриманням норм та правил.

А що у нас?


Ідеологія. Єдиної ідеології за роки своєї незалежності Україна так і не виробила. Принаймні, чітко не сформулювала. Шість політичних партій, представлених в Парламенті, радше нагадують нашвидкуруч зібраний секстет ресторанних «лабухів», аніж злагоджений оркестр професійних музикантів. Подібна тенденція спостерігається і в суспільстві. Кожен знає, як має бути, і не хочу чути, що з цього приводу думає інший. В результаті, суцільна «какофонія».

Слухайте, люди, хочете жити краще? Хочете в ЄС? Нехай це бажання стане ідеологією нашого життя! А красива словесна оболонка цієї ідеології згодом сформується.

Законодавство.

Законодавство є. Але розібратись в ньому що далі, - то складніше. Кожен новообраний Парламент починає і закінчує свою каденцію тим, що вносить різні правки і поправки в діючі закони. Часто виявляється, що чергова «правка» заперечує попередню «поправку».

Зовнішня функція.

Чи не єдина складова, в якій Україна за минулі три роки змогла добитися значних успіхів. Рейтинг України на сучасній політичній арені світу доволі високий. Помалу налагоджуються міжнародні економічні стосунки. Армія України відновлена і щоденно доводить свою здатність до захисту інтересів держави.

Економіка.

Кожен новостворений уряд хвацько починає з анонсування різного роду «реформ і покращень», та жодному ще не вдалося довести свої проекти до логічного завершення. То часу, то хисту не вистачає нашим міністрам і чиновникам. То, раптом, виявляється, що «хотіли як краще, а вийшло, що вийшло». І міністри з чиновниками, ображені тим, що народ їх геніальних починань не розуміє; втрачають натхнення до відбудови економіки, і починають будувати добробут для своїх родин. Уряди міняються, проблеми лишаються, економіка впевнено «сходить на пси».

Низький рівень ВВП.

Чому?

Або Україна мало виробляє. Або вироблене в Україні дешево коштує. А може Україна виробляє не те, що користується попитом? Чи може не вміє правильно продавати?

Чому мало виробляємо?

Тому що в Україні важко вести бізнес. Тому що Україна не приваблює інвесторів. Більше того, українські бізнесмени також не поспішають з інвестиціями в українську економіку.

Наведу декілька можливих відповідей.

  • Недосконале податкове законодавство.
  • Відсутність інновацій. Більшість діючих нині підприємств за два десятки років не змогли модернізувати виробництво і продовжують працювати на старому обладнанні. А тим часом у світі стрімко розвиваються нові економічно вигідні технології. Але для українських підприємств, оснащених старим непотребом, вони не притаманні.
  • Використання застарілого обладнання. Це в свою чергу спричиняє надмірну енергоємність виробництва. Затрати енергії на одиницю ВВП в Україні одні з найвищих в світі.
  • Корупція на всіх щаблях влади і у всіх сферах суспільного життя. Результат – виробництво не зростає (добре, якщо не банкрутує), нові робочі місця не створюються (добре, якщо не скорочуються), рівень зарплат не підвищується (добре, якщо зберігається стабільним). І податків в бюджет не збільшується. (А це погано,- кажуть чиновники).
  • Також не спонукають до зростання ВВП хитрощі «олігархічного укладу» української економіки – всі сировинні галузі зосереджені в конкретних руках. Великий бізнес давно і надійно перебуває в тандемі з апаратом виконавчої влади та лобіюється законодавчою. Ні для кого не секрет, що більшість законів написані і прийняті на замовлення.
  • Експорт сировини, і надалі є основним об'єктом зовнішньої торгівлі (80%). Але сировина не створює додаткової вартості. Тому дешева. Одному ще вистачить, а на всю країну ні.
  • Роками Україна закуповує енергоносії (зокрема газ) по завищених цінах, і в той же час, через занижені тарифи, не дозволяє інвестувати у власний видобуток.
  • Неврівноваженість тарифів на залізничні перевезення. В той час як руду, вугілля, ліс Україна успішно і дешевим коштом експортує, тарифи на перевезення зерна, металу, товарів з високою додатковою вартістю зашкалюють.
  • Диференційований підхід до своїх функцій з боку митної служби.
  • Колосальні суми капіталу масово виведені і продовжують виводитися в офшори. «Сотні кубометрів» грошових знаків зберігаються готівкою, і не підлягають обліку фінансових установ.

При доволі кволій картині дохідної статті бюджету, видатки України по справжньому королівські.

  • Величезні видатки соціальної сфери. Пенсійний фонд, виплати по безробіттю, одиноким матерям та малозабезпеченим родинам, а останні роки і переселенцям з тимчасово окупованих територій, лихоманять бюджет своїми потребами.
  • Субсидії для населення по комунальних платежах.
  • Дотації збиткових галузей промисловості.
  • Утримання цілої армії чиновників, які «не можуть злагоджено працювати виключно з ідейних переконань».
  • Видатки на інфраструктуру. Ніхто не знає, що це. Але такий рядок в статті видатків є. Очевидно, це пресловуте «дофінансовування» місцевих бюджетів з державного в рамках децентралізації. Іншими словами, це постійне і безперервне асфальтування доріг, доплати за харчування дітям початкової школи, крім сиріт і малозабезпечених (які фінансуються з державного бюджету) тощо.
  • Державні видатки України становлять близько 50% ВВП, при оптимальному рівні 37%.

При близькому і прискіпливому розгляді, чи не кожна стаття видаткової частини держбюджету приховує частку для банальних «відкатів».

Всі ці хитросплетіння великої політики і великого бізнесу, не зовсім зрозумілі простому громадянину, але дуже його дратують і обурюють.

Але погодьтеся, Держава не виникла нізвідки і не живе самостійним життям. Вона будується тими самими простими громадянами.

Це ми обираємо депутатів, ми обговорюємо рішення уряду, ми делегуємо Президенту право представляти інтереси нашої держави. Ми – роботодавець і виконавець одночасно.

Це треба усвідомити. За це треба нести відповідальність і питати відповіді.

А що робить простий громадянин?

  • Він іде на вибори, голосує, не особливо розібравшись за кого, а потім критикує тих, кого сам обрав.
  • Він втрачає роботу на підприємстві, кляне бізнесмена, що викупив його завод, а потім сам іде в бізнес. Але не в малий, як його прийнято називати, а в дуже малий. Простий громадянин відкриває ятку, чи кіоск, закуповує на оптовому ринку товар і торгує. Найманих працівників офіційно не оформляє, а якщо оформляє, то з мінімальною зарплатою. Як результат – держава втрачає мільярди гривень податків від мільйонів таких дуже дрібних бізнесменів. До того ж, торгівля не є виробництвом, і розвитку економіки сприяє дуже опосередковано.
  • Він народжує дітей. Ще з часів президентства В. Ющенка «доброю традицією»стало реєструвати новонароджених безбатченками. Сотні тисяч повних українських сімей приноровилися жити за рахунок соціальних виплат буцім то одиноким матерям.

Замкнуте коло: держава роками дурила людей, люди вчилися дурити державу.

Повернемось до наших «злиднів».

«Злидні» - це не тільки корупція і корупціонери, російська агресія і її прибічники всередині країни; це ще наша пасивність, байдужість, зневіра, лінь, тупий гонор, відсутність позитивних амбіцій особистісного зросту і прагнення до нових знань, звичка бачити чуже під лісом, не помічаючи своє під носом і знаходити виправдання власним проступкам.

Звідки взялися «злидні»?

Якусь частину ми отримали, як спадщину від покійного СРСР. Якусь частину впродовж всіх років незалежності нам «втюхувала» Росія. (Питання мови, поступове і планомірне руйнування армії, врешті сам Янукович). Ну, а якусь частину «злиднів»ми самі виплекали.

Як позбутися «злиднів»?

Не чекати, що держава, сусід чи диво змінять наше життя.

Виробити єдиний чіткий план виходу з кризи.

Щоденно, пункт за пунктом виконувати цей план.

Боротися з зовнішнім агресором і внутрішньою корупцією паралельно. Кожен на своєму місці.

Поважати і дотримуватись закону та морально-етичних норм поведінки в соціумі.

Не боятися змін. Вчитися. Переймати досвід.

Працювати на конкретний результат, а не довго і багато.

Якісно і цікаво відпочивати. Не шкодувати коштів на подорожі і книги.

Думати. Любити. Жити!

Автор: Галина Думанська

Оцінки:

0

Коментарі:

user
  • Реклама на сайті
  • Loading...